Я не знаю, зачем, и не ведаю, как
Мне носить без размеров одежду -
Охватила меня, словно сущий пустяк,
Снизошла и ко мне безмятежность.
То ли в ступор загнала лихая болезнь,
И теперь прохожу курс леченья,
То ли бегать устал, что охота присесть,
Отдохнуть от своих приключений.
Между мною и небом понизили ток,
И упало в крови напряженье,
И безвкусною стала мне, как опреснок,
Сама жизнь, уподобившись сени.
Как рукою махнул я на всё, мол, Бог с ним!
Всё до лампочки мне, будь что будет!
Словно в вену вкололи мне новокаин
И как праздники стали мне будни.
Я на пажити вышел, вольготен простор
После узкой и тесной тропинки,
Леса темного кончился мой коридор,
И игла соскочила с пластинки.
И не нужно мне больше спешить и бежать,
И считать до получки копейки -
Безмятежность, иначе сказать, - благодать,
И судьба уже мне - не злодейка.
И какая великая истина - мать
Остальных непростительных истин,
Безмятежность - не сон, а способность понять -
От тебя ничего не зависит.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
